Перейти к содержимому
Форум химиков на XuMuK.ru
  • Сейчас на странице   0 пользователей

    Нет пользователей, просматривающих эту страницу

spika2

Помогите найти подтверждение

Рекомендуемые сообщения

Здравствуйте, уважаемые химики.

Ситуация такова, что ищу подтверждение наличия военного завода на территории Украины, Полтавская обл., Лубенской р-н, с.Тарнавщина. СБУ тупо не хочет проверять, посылают нафиг.

Помогите, кто чем может. Может кто подскажет, кто может взять грунт на анализ на благотворительных или государственных началах.

 

Выкладываю письмо.

 

 

Служба безпеки України
37600, м. Миргород, вул. Якова Усика 34
 

Копія для: Служба безпеки України
01010, м. Київ, пров. Аскольдів, 3а

Копія для: Військова прокуратура
Полтавського гарнізону,
36003, м. Полтава,
Майдан Незалежності 1-б



Від Бондаренко Валентини Валентинівни
що мешкає за адресою:
37553, Полтавська обл.,
Лубенський р-н, с. Тернівщина
вул. Молодіжна, будинок 100
номер телефону: 050-3806147
e-mail: spika2@qip.ru



ЗВЕРТАННЯ

Я, Бондаренко Валентина Валентинівна, тимчасово непрацююча (самозайнятість - термін із законодавства України, живу зараз на те що дає городина, за спеціальністю оператор ПК та верстки), прошу надати мені інформацію у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації» та положення ст. 34 Конституції України, щодо розташування на території Миргородського р-ну Полтавської обл. та Лубенського р-ну (якщо можливо), закинутих військових або пов“язаних з ними об“єктах наступного характеру. Справа в тому, що в мене є інформація з приводу розташування на них ядерних матеріалів у великій кількості у небезпечному стані безпосередньо у Тернівщині. Я не прошу надати мені всю інформацію, я прошу хоча б частково підтвердити їх наявність або інші заціпки.


Місто Миргород – наземні споруди об“єкту «Укриття» - перший командний пункт ведення ядерної війни СРСР . Я не пам“ятаю точно назву вулиці, але здається це біля Расковой вул., там зараз металобаза, поруч стара зароща взлітно-посадкова смуга, де приймали перші Ту-4.


Село Вовчик Миргородського р-ну, на границі з Лубенським р-ном – підземні споруди об“єкту «Укриття», приблизно мінімум 1-4км від села у сторону Миргорода.


Спецзавод у селі Тернівщина Лубенського р-ну - об“єкт 163, розташований в 15км від міста Лубни, скоріше за все у документах проходить як «Об“єкт 163 оборонно-промислового комплексу {ВПК} СРСР» (В українськомовних документах назва інша, можливо зустрінеться як «Спецоб“єкт 163», «Спеціальний воєнно-промисловий завод № {невідомий}», «Промисловий комплекс з розробки ядерної зброї»). Це пов“язано з тим, що він змінював підпорядкування декільком відомствам. Мав ще назву «Плутон», серед населення - «свєчной заводик», «Сотка», 121-ша.


«Перший випробувальний (испытательный) полігон» Харківського фізико-технічного інституту УФТІ який працював над атомною бомбою до 1940р. – «Перша українська лабораторія радіоактивного аналізу №1», село Тернівщина Лубенського р-ну.


Нацистський об“єкт у селищі Терни Лубенського району 1942-1944р., коли фашисти продовжували праці на полігоні під Тернівщиною. А також може є непрямі підтверження через працю в“язнів місцевих Дулагів на цих об“єктах.


Можливо по станціях дальнього слідкування ДСТН – типу «Гемма» (можливо "Гамма" (можливо це система радіолокації "Спектр")), яка була ймовірно розташована під Лубнами, та використовувалась Україною для підтримки моніторінгу ядерних випробувань; або частині цієї системи розташованої десь з 1961(?)р. у селі Тернівщина у бувшому приміщенні заводу, яке фашисти потім використовували як приміщення концтабор «Зденек Маультхаузен Південний» (Лахайм, Яхфет).


Радіолокаційної станції розміщеної під Мгарским монастирем, що слугувала для підтримки бази розташування Межконтінентальних балістичних ракет під Лубнами.


Об“єкти створені штучно за допомогою мирних ядерних вибухів. Ймовірно це обидві водойми у с. Тернівщина Лубенського р-ну та газосховище на Мгарському монастирі та яма біля нього. Доречі там зараз стоїть знак радіаційної небезпеки.

Полтавське УСБУ пище що інформації по них не має. Але піднявши інформацію по «Укриттю» Ви могли б хоча б якось підтвердіти мої слова стосовно 163 заводу. Я дуже прошу у Вас допомоги. Я зверталась до Державної інспекції ядерного регулювання України, вони відмовляються виїздити, кажуть щоб я звернулась до Вас. Але Лубенський, Полтавський відділки СБУ не знайшли або не схотіли шукати, що ймовірніше, документального підтвердження цьому об’єкту. Получається замкнуте коло. В мене вже бракує коштів займатися цим. Я прошу допомоги, можуть загинути люди.



Мій батько, Валентин Олександрович Бондаренко, 07.09.1946р. народження. (Можлива фамілія при усиновленні Гольцов). Останнє місце роботи — інженер зв“язку. Офіційно - службу проходив у Сакському авіаполку. Полковник секретної служби, розжалуваний до капітана. Неофіційно — мав відношення до ГРУ (є інформація, що після або до армії виїздив до Германії ненадовго). Але є сімніви, тому що після роботи на Тарханкуті та ін., він повинен був бути невиїзним. Можливо це його брат. Був у армії деякий час замісником керівника “Спеціального воєнно-промислового заводу”, здається біля Тарханкуту, Киримська автономна республіка. Спеціальність — зв“язківець, антени та ін., Львівський технікум зв“язку. Всим іншим казав, що сидів лише на метео. Але, наскільки я зрозуміла, там було не тільки метео. Фото цього об“єкту (заводу де працював батько) я бачила у сім“ї, я впізнала його у Інтернеті, коли у Кириму пропала дівчина з сім“ї родичей і я шукала інформацію. До російської окупації Кириму, об“єкт був закинутий. Батько мав відношення до інших об‘єктів ядерного щита СРСР. Виїздив для налагодження зв“язку на ядерних пускових установках, працював на ГІС Дунаєвці Хмельницька обл. - бувший Центр координації ядерного удару, робив креслення грифованих приладів ймовірно для різних систем, ймовірно включаючи “Дугу” (Ордженікідзе та ін., не знаю чи мав відношення до “Кодаків” Дніпропетровськ та Симеїзу — пульт комутації правительственного зв“язку з ядерним щитом та об“єктами оборонних заводів). Є інформація що він працював разово у Лубнах на станції підтримки об“єктів Ядерного щита СРСР, а його брат або хтось інший підіймав архіви щодо нацистських об“єктів в цьому місті, наприклад щодо німецької лазерно-газової установки, яку створили на базі газосховища біля Мгарського монастиря та випробували на мирному населенні міста у 1943р. нацисти. Піднімаючи цей архів, випадково зачепив архіви поряд розташованого об“єкту 163 чи ”Укриття” (Миргородський р-н), яке було засекречене. За що цю людину було репресовано. У них, у батька та цієї людини, у КДБ дуже ймовірно зберігалося спільне діло. Я прошу дуже уважно поставитись, до цього факту, тому що тут є вихід на інформацію щодо Лубен. Десь у 1970-ті роки на мого батька, який перевозив документи, ймовірно з кресленнями на «Львоврадар», було скоєно замах, та викрадений дипломат і табельну зброю. Після чого з нього зняли погони, і йому прийшлося піти зі служби у прослуховування, сім“я почала отримувати погрози. Хоча отримували і раніш. Його спробували підставити на роботі, коли він у 4 роки привів мене до себе на декілька хвилин. Його напарник витягнув фідер прослуховування, коли він вийшов у сусідню кімнату, і сказав, що я це зробила, у 4 роки. Через нього тоді слухали начальника КДБ Новоселицько р-ну, а потім і Чернівецької області Чоботаря якого підозрювали у зраді батьківщині (він донещодавно являвся депутатом Верховної Ради), який був деякий час другом мого діда Олександра Івановича Бондаренко та був жонатий на його сестрі Валентині (Агрипіні) Романовій-Чоботар. Дід, свого часу прикрив його, працюючи у Військовій прокуратурі м.Чернівці у 1949р., коли виплив один епізод, що можно було розцінити як співпрацю з нацистами або розкрадання. Той набрехав йому, що воював десь і дід його прикрив. Тоді, я, 4-річна дитина, не змогла доказати, що це не я, і батько вилетів з прослушки. Є згадка про подальший напад на члена нашої родини.

Батько прохав мене у випадку, якщо до 2015 року, цей об“єкт 163 (127, Сотка, підземний завод ядерного палива), не буде утилізований за роззброєнням, а цей завод був законсервований у 1968р., підійти до правоохоронних органів – СБУ та прокуратуру, у армійські частини, та повідомити про небезпечні матеріали які на ньому залишились. На жаль СБУ, ДІЯР та ін. державні органи повністю ігнорують ситуацію.

Його, цей завод, трохи у шутливій формі називали місцеві жителі «потьомкінської дєрєвні», де проживали спеціалісти, як «свєчной заводик». Доречі у с.Тернівщина, була розташована система знищення цієї «потьомкінської деревні», із застосуванням отруйних газових речовин. Може, пам“ятаєте старий радянський фільм, про спецпідрозділи, які тренувалися у захваті підземного комплексу заводу, та нарвалися на кримінальну банду? Так ось, об“єкт який знімали у цьому фільмі, є типовим проектом для підземних заводів того часу. Я пам“ятаю реакцію свого батька, в якого пробачте, але відвисіла челюсь, коли він побачив знатий у всих планах завод на цьому фільмі. Пробачте за лірику, але він тоді сказав, що «зливають» Україну. Такого проекту в Україні було не менше 2 заводів. І хоча знімали те кіно у Росії, Україна таки мали такі об“єкти законсервованими, або здається навіть на той час у роботі «Інкерманський спецоб“єкт». Мій батько був у армії деякий час замісником керівника такого об“єкту біля Тарханкуту Киримська автономна республіка. Я узнала цей об“єкт на його особистих фото та порівнюючи фото в Інтернет у наш час. Хоча знімати його не можна було, одна фото зберігалась. На жаль, після його смерті, у нас у будинку, де зберігались його плівки та інше, хтось із“яв коробку з фотоплівками. Мати мовчить, я тоді проживала у Дніпропетровську, вона під підпискою. Просто пропали і мої особисті фотоплівки, які я хотіла надрукувать. Тобто про сім“ю знали.

Одна з ліній такого оборонного заводу була вивезена у РСФСР на завод «Маяк». «Маяк», за документами СРСР і проходив, як 127 об“єкт.

Крім того, в мене є інформація, що у створенні об“єкту 163 під Лубнами були задіяні переважно спеціалісти «Першої української лабораторії радіоактивного аналізу №1», м. Харків. Це так звана репресована Лабораторія УФТИ, де працював Ландау та Хоутерманс, Маслов, Шпинель, Вайсберг. Вони свого часу (УФТИ) давали майже 1/3 праць фізики бувшого СРСР. До них і причепилися спочатку за назву, комусь з особих відділів не сподобалось у назві слово «Українська». Після репресій до початку війни 2 німецьких спеціаліста виїхали у Німеччину (як не дико це чути, але СРСР самі їх видали Гестапо, до початку війни), тому є припущення що німці у 1942р. знали про цей об“єкт та на роботи під час окупації їхали спрямовано. Так званий проект ХФТИ 1940р. – Проект атомної бомби випробували на цьому полігоні під Тернівщиною.

Я ледь-ледь згадую, але здається, мій батько колись спробував підіймати інформацію щодо Вайсберга. Справа, в тому, що в нас на Буковині, в Чернівецькій області, у 1960-ті роки був винайдений колишній німецький архів, який фріци кинули, коли переправлялися через річку Прут. Вони його залишили у стіні у сейфі бувшої ратуші м.Новоселиця Чернівецької області. У час ремонту він був знайдений, але десь може через тиждень, може більше, було розбито скло, та архів зник. Якщо, я не помиляюсь, на сторожа було скоєно замах. Казали, що це могли бути куркулі або поліцаї які залишились. Мій батько здається тоді працював тоді в секретці або прийшов після армії у ранзі полковника секретної служби, тому його запросили подивитись, як місцевого спеціяліста, допоки не приїдуть київські. Дід хотів теж глянути, як бувший робітник воєнної прокуратури, але йому не дозволили - сказали грифи. Збереглося декілька паперців з цього архіву або навіть одне діло, яке батько потім у 1980-ті брав додому через друзів дивитись. Я пам“ятаю тільки зверху нацистські орли на папері та ім“я Ерік Кох, документ був на німецькій. На жаль архів зник до приїзду спеціалістів. А невдовзі, десь може років через 3-4 на батька, який перевозив документи на «Львоврадар», було скоєно замах, та викрадений дипломат і табельну зброю. Після чого з нього зняли погони, і йому прийшлося піти зі служби, сім“я почала отримувати погрози. Хоча отримували і раніш. Є згадка про напад на члена нашої родини.

Так сталось, що один з членів нашої сім“ї чув допрос. Так ось, він казав, що йде мова про ядерні об“єкти, та сліди йдуть у Лубни.

Є іще одна заціпка. Є інформація, що також після війни, після відходу німців, після Білоцерковської операції у Таращі або Тетіїві (я не пам “ятаю) залишились військово-медицинські німецькі архіви. І колись у Білоцерківській лікарні карательної психіатрії, куди відправляли репресованих були винайдені папери не тільки про нацистські експерименти над людьми, крім них виплили і папери, які описували німецькі ядерні проекти та випробування. Вони майже зразу були передані у Росію, здається або у Саров або у Обнінськ, через «Маяк». Я не знаю чи перепав хоч аркуш у Харків або Академію у Києві. Це треба вишукувать.

Академія НАНУ та лабораторія з малою установкою ядерного синтезу, що розташована у м.Києві на просп.Науки, виплила в мене не випадково. Я знаю, що вони зараз майже не працюють, тобто працюють формально. Є інформація, що мінімум один спеціаліст з об“єкту 163, коли звільнювався, забрав на свою кандидатьску свої напрацювання зроблені на цьому об“єкті, хоча й це було не бажано.

Ще є інформація, що перед тим як відновити виробництво ядерних очищених матеріалів під Лубнами нацисти розміщували тут лабораторію аналізу, яка перед тим виїхала з Либохори Івано-Франківської обл. Це село розташовано с западу біля гори Магура, на гряниці Сколівського р-ну Львівської обл. та Долинського р-ну Івано-Франківської обл.Справа в тому, що один з спіробітників ймовірно УФТИ (ХФТИ), репресований, відсидів або втік з Сибіру, працював на цьому об“єкту. Він був з Харкову, мав відношення до старого «Гідропресс» (започатковані ядерні технології). Вони там не винайшли нічого цікавого, та хтось сказав, що переміщюють їх під Лубни. Там колись була розробка руди, яка давала зелений осад при аналізах, але це було не то що їх цікавило. Вони шукали уранові руди (як сказав п“яний німець якого нагодували бурячихою). Біля села там була штольня у скалі, рейки для проїзду вагонетки. Працював гуцульський майстер з родиною - виготовляв двері що перетинали прохід у скалі, що замовили німці. Після закінчення роботи його було вбито. Є інформація, що там могли також розміщувати вже готові ядерні матеріали. Цей об“єкт здається після війни досліджували спочатку саме Івано-Франківські спеціалісти, далі викликали київських фізико-хіміків, але не пильно.

Ну й далі, є інфа що декілька спеціалістів з Харківського атомного проекту переїхали у ЮАР, де працювали на Вайсберга над нацитською ядерною бомбою. Один ймовірно повернувся в Україну, де був вбитий.

Я згадувала ще такі свідоцтва:


Прокладкою підземних приміщень 163 заводу «Плутон» (1931-1968, об’єкт у 1993 повинен бути утилізований, чого не сталося) займалася бригада проходчиків з Кировограду (Кропивницького), не тільки гірничі робітники, а й шахтарі .


Спеціалісти заводу «Південьмаш» у свій час займалися налагодженням обладнання на цьому заводі.


Крім того один з дозвілів на земельні ділянки десь у 1961-1968рр. надавав молодий спеціаліст міської держради Миргорода. Я не впевнена, але це може бути начальник Миргородської райради. Його фамілія мені дуже знайома. Якщо він зможе спам’ятати цей об’єкт це було б добре. Відмовився зі мною говорити через секретаря. Всі направляють до СБУ.
Здається дозвіл стосувався землевпорядкування. Тому що сам об’єкт знаходився на території 2-х районів Лубенського та Миргородського. І військові ні як тоді не могли знайти спільну мову з райрадою. Коли я приїздила восени у Миргород, я побачила що навіть збереглися надземні споруди «Укриття», правда зараз вони закинуті, і там розташовані металобази, та зарощща літна смуга та пункти дозаправлення, де на той час приймали перші Ту, зі стратегічним бойовим комплектом.


На території цього об“єкту 163 розташована штольня з кессоном – напівпідземні затоплені приміщення які застосовувалися для охолодження очищенних радіоактивних матеріалів. Це залишки соляного рудинка, де супутніми матеріалами була уранова руда, з малим вмістом, яку навчились отримувати, та налагодили лінію очищення. Наявність шахти підтверджуе місцеве населення.


Наявність лінії очищення ви можете перевірити по документах з Запорізької обл. Тому що у свій час на цю лінію присилали вагонами неочищені радіоктивні матеріали з Нової землі, де у шаражках розроблювали ядерні бомби. Кількості цих вагонів були огромні. Тому для того щоб підземний об’єкт не був обнаружений (КГБ боялося аєрофотозйомки) вагони спочатку гнали на Запоріжжя, на Коксохімічний завод (Грифована інформація), а звідти переганяли на Лубни. У накладних ставили «пункт призначення ХХХ». Але декілька накладних пройшли, наскільки я пам’ятаю з адресою лубенської «Сотки». У грифованих накладних які скоріше за все збереглися у Запоріжжі ви можете це знайти.
Крім того Запоріжжя може вам допомогти з наступною інформацією. Спочатку ця Сотка (або Армада) повинна була бути розташована у Запорізькій обл. на межах Пологовського р-ну Запорізької та Покровського р-ну Дніпропетровської обл. Але справа в тому що там виходи Українського кристалічного щиту та граніти – і скальник довбити було важко. Вони продовбили деяку кількість штолень та закрили той об’єкт, а об’єкт перенесли у Полтавську обл., де був вапняк, і проходка йшла легко. Також треба буде перевірити також наявність неутилізованих ядерних боєзапасів у тих штольнях, неподалік Гайчуру Запорізької обл., чи були вони утилізовані у 1993-2003р., чи ні. Здається там залишалось 5 шахт.
Так от документи про цей перенос можуть зберігатися у Запорізькій ОГА або у відділку СБУ (Грифи).


Крім того до 1941р. у Лубнах неподалік залізничного вокзалу знаходився напівпідземний завод важкої воєнної техніки, потім він працював на випуск техніки для лісгоспів «Лубнилісмаш». У 1941-1942рр. цей завод був евакуйований у Харків та доданий до заводу випуску воєнної техніки ім.Малишева. Там директор у віці і він може пам’ятати цей факт. Після війни коли відновлювали цей об’єкт використовували слюсарів, які працювали на 2 об’єкти мінімум. Слюсарі цього заводу важкої техніки працювали і на «Сотці» у Тернівщині.


Крім того, коли відновлювали системний RCIST (обладнання сонорної системи прослуховування, що була розміщена на території обєкту після війни, та застосовувалась для підтримки ДСТН станцій наземних моніторінгу ядерних випробувань) знадобилася 4-лопастна крильчатка зі складною геометрією площини. Здаєтья 1968р., але потрібно перевірити зі 1961р. Спеціалісти звернулися до директора колишнього заводу «Комсомолець» («Комунар»). Зараз там також працює дуже старий спеціаліст на посаді директора, йому десь за 80, як і на Малишева. Мені здається він цей факт може пам’ятати, бо його дуже довго вмовляли виточити цю крильчатку. Нащо отримали відповідь, що станки не пристосовані. І один зі членів моєї сім’ї відвозив за його посиланням цей ескіз (епюр) на Запорізьку «Мотор-січ», де тоді якщо я не помиляюсь тільки почав працювати молодий спеціаліст, а зараз почьотний директор цього заводу «Мотор-січ» Богуслаєв. Мені здається що він особисто тоді виправляв той епюр. Так здається запам“ятала одна з дівчат, яка була поруч з працівником Держбезпеки при цьому розговорі. При виточенні цієї крильчатки, токарі допустили помилки, і її переробляли. Так ось у одній з двох, або навіть у обох накладних відправлених на той завод була вказана адреса закритого тоді для розголоски ядерного об’єкту 100, Лубенської «Сотки», за що з відповідального ледь не зірвали погони. Але бухгалтерія «Мотор-січі» залупилася і документи пройшли з адресою та призначенням.
Ви можете підняти цю інформацію.
Наявність у самих Лубнах розташування міжконтінентальних балістичних ракет у минулому підтвердив також місцевий житель. Якщо потрібо, я вам його вкажу.



Також є інформація, що у Гайчурі Пологівського р-ну Запорізької обл., можливо було розташовано 5шт. МБР. Та під Лубнами був розташований у с. Велика Вільшанка під Лубнами об‘єкт-«обманка», 1 МБР. Та інше. Інформації яку треба перевірять багато.

Я телефонувала у Запоріжжя, там були зацепки з архівів, але вони чекають дзвінка з Лубенського СБУ – та наше СБУ не ставиться до інформації серйозно. Останні півроку мені просто сміються у вічі, вважаючи що я з‘їхала з глузду. Я прошу допомоги. Я вже
2 роки вимагаю їх підняти ці документи, або хоча б документи по моєму батьку, який мав відношення до спецзв‘язку на воєнних об‘єктах з зберігання та виготовлення ядерної зброї ін. Київська воєнна прокуратура відмовляється перевіряти цю інформацію – віпдписки банальні, або нема мого підпису на листі, або щось подібне. МЗС згодні перевірити, але чекають вказівки з РДА, а РДА не може отримати документального підтвердження. Получається замкнуте коло. Останнім часом працівник РДА ліг до воєнного шпиталю, і відмовляється допомагать. Пробачте, але я їм всім вже просто набридла. За 2 роки, ні один з високопосадовців не взявся перевіряти інформацію.

Мною написані більше 20 паперових листів у органи держвлади, і більше 50 електронних листівок, включаючи Чорнобильські організації. Майже всі до кого я зверталась – відмовились допомагати! Максимум, це гарячі лінії МЗС та МО передають інформацію, але надалі вона втрачається кабінетах, і у найліпшому случаї йдуть відписки. Знайомі направили мене до ДІЯР, але безрезультатно. Мені прикро що СБУ ігнорує мене вже 2 роки. СБУ не хоче цим займатись, мотивуючи зайнятістю у зоні АТО.

Моя мати, Лідія Олександрівна Бондаренко, дівоча фамілія Володимирова (вдоречена Іриною Романовою-Ципляк, після загибелі її матері конструктора "Південьмашу" Павлової під час родів, народилося 7 дівчат, їх розкидали по різним дитбудинкам), 19.04.1953р.народж., лаборант-дозиметрист Жовті Води, недовго; бухгалтер-учетчик недовго; надалі лаборант Новоселицький хлібзавод; надалі повар Новоселицький дитсадок ДДУ №2, пенсіонерка. Вірогідно під підпискою, вірогідно пройшла через побиття у КДБ. Прохання не допрашувати - їй дуже боляче згадувати. Свого часу я знаходила у Володимирових фото її з сестрою-близнюком з підписом Шишкова. Хоча до того я знала, що у неї був лише брат Віктор. Від мене це фото зразу ж сховали. Справа в тому, що я пам“ятаю про її 2 сестер. Одна з них була дівчиною Ніколая Сахарова у Жовтих водах, народила йому 2 дітей. Не розписана, він стидався цього зв“язку. За професією технолог-радіохімік. У 1964р. коли вона виїздила з інспекцією ракетних шахт у район м.Лубни, то тут, на виїзді з об“єкту 163, її було вбито, її ж співпрацівниками, один з яких був головним спеціалістом “Південьмашу”, за те що вона відмовилась підписувати акт перевірки. У шахти вилили токсичний меланж, замість того щоб утилізувати. ЇЇ вивели з автівки та вбили. Обох дочок Серафіму старшу, та Алкмену молодшу було репресовано – одна вбита, інша направлена на карательну хирургію.

Дуже прошу знайти хоча б якісь підтвердження або прислати у с. Тернівщина Лубенського р-ну декількох спеціалістів з забору проб грунту на наявність радіаційного зараження та, якщо можна, з тепловізором, тому що є занепокоєння, що начиння штольні під бетонною кришкою та шаром ґрунту (поле) вже давно є гнилим і критичним, та дає температуру. До ґрунтових вод мінімум 7м (колодязі). Об“єкт розташований у бувшому родовищі солі. Знаю тількі що були супутні молібденові та ін. руди.





04.07.2017р. Бондаренко В.В.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

... ищу подтверждение наличия военного завода на территории Украины ... 

... взять грунт на анализ на благотворительных или государственных началах.

 

 

Тут на раз-два можно шпионаж пришить.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

Бабо, купи си дозиметра і сама шукай ))

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

и много вы нашукаете дозиметром в почве, которая 50 лет на 20см сверху перепахивается? 

Кроме того, такими пробами, СБУ подотрется, скажет, что анализы брала где-то в Припяти или на помойке.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

А, навіщо вам той обєкт? Якщо він не фонить, то най сі далі лежит

  • Like 1

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение

Создайте аккаунт или войдите в него для комментирования

Вы должны быть пользователем, чтобы оставить комментарий

Создать аккаунт

Зарегистрируйтесь для получения аккаунта. Это просто!

Зарегистрировать аккаунт

Войти

Уже зарегистрированы? Войдите здесь.

Войти сейчас

×